Історичний нарис

Версія для друкуВерсія для друку

        Перші документальні дані про селище відносяться до 1859 року коли мало 68 дворів та 387 жителів . Входило до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. З 1863 року – центр волості.   Але як свідчать дослідження істориків та краєзнавців, життя  в нашому краї існувало набагато раніше. Ця територія була заселена людьми з давніх часів. Біля с. Сахнівщина знайдено крем’яні знаряддя періоду раннього неоліту, біля с. Огуївки  поселення ,  поселення черняхівської культури, біля сіл Латишівка та Селещина древньоруські поселення, а також поселення бронзи. На території району знаходяться численні кургани та майдани. За сивої давнини Машівський край славився чумацтвом, яке приносило великі прибутки. Сходивши в Причорноморські степи, чумаки на весь рік забезпечували місцевих жителів сіллю, в’яленою, копченою, засоленою рибою та ін. Сюди приїздили чумаки з інших земель, котрі привозили мед і обмінювали його на зерно. Чумакували переважно заможні селяни, які мали кілька пар волів та чумацькі вози (мажі). Одним з організаторів чумаків був поміщик Яків Дикун, котрий готував близько 20 маж. Машівська валка мала понад 100 возів, які при русі розтягувались на 10 км . В 1848-1875 рр. Чумацьку валку очолював отаман Іван Антонович Скрипник. Деякі історики стверджують, що через с. Селещину в той час проходив Муравський шлях, по якому в давнину чумаки ходили в Крим по сіль. Муравський шлях – одна з найважливіших стратегічних доріг, яка пролягала від Південної України на північ, до кордону  з Московською державою. Коли в Машівці формувалась чумацька валка, селещинські чумаки переправлялись через р. Тагамлик по декілька діб. Це свідчить про те, що річка в той час була дуже широкою. Із тюркської мови „тагамлик” перекладається як „царська річка”, а дослідник і краєзнавець Валентин Посухов твердить, що в глибоку давнину на берегах річки Тагамлик розбудувалось татарське володіння хана Кубрата. І не випадково хан вибрав для поселення мальовничі краєвиди колись розкішної і повноводної річки . Як свідчать очевидці, ці землі, після розгрому шведів під Полтавою, Петро Перший подарував полковнику Івану, який і оселився тут. При в’їзді в селище – напроти колишнього райагробуду  було збудовано ошатний маєток . Цей маєток після його смерті, згідно із заповітом, перейшов до рук його доньки Марії(Маші). Частину челяді вона переселила на окрему вулицю, яка стала називатися Машівкою. З часом вона розширювалася, так і виник населений пункт Машівка  Територія, яку нині займає райцентр, колись складалася з двох сіл – Машівка і Жуківка. Жуківка проіснувала до 1962 року , а потом було приєднано до Машівки і знято з обліку. За переписом 1910 року в Машівці налічувалось 1684 жителі. На той час працював паровий млин, проводилось три ярмарки на рік, функціонувала Свято-Миколаївська церква (1897р.), діяли земська та церковно - парафійна школи. Населення займалося, в основному, традиційним землеробством.  Але поступово розширювались і неземлеробські заняття – чоботарство, кравецтво, шевство, теслярство, ковальство. Особливого розвитку набуло чинбарство (вичинка шкіри) та пошиття взуття. Жуковські чоботи з волової шкіри славились по всій Полтавській губернії , вважалися „незносними”.  Машiвський район утворений 7 березня 1923 року, у 1923-25 роках входив до складу Красноградського округу Полтавської губернiї. Був розформований у 1930 роцi, а потiм вiдновлений у 1935 роцi в складi Харкiвської областi, потiм з 1937 року - Полтавської областi. 30.12.1962 року розформований, вiдновлений 08.12.1966 року. Район розташований у південно-східній частині Полтавської області, в посушливій зоні. Межує з Карлівським, Чутівським , Новосанжарським, Полтавським районами Полтавської області, Красноградським районом Харківської області та Магдалинівським районом Дніпропетровської області. Корисні копалини: природний газ, нафта, глина, пісок.
Територією району протікають річки Оріль і Тагамлик. Район займає площу 85,5тис.га. Населення району – 20,5тисяч. Ґрунти краю – типові чорноземи, одні з найкращих в Полтавській області.
       Основні культури, які вирощують в районі: озима пшениця, ячмінь соя, кукурудза, соняшник, цукровий буряк. Флора краю нараховує близько 1500 видів. В районі налічується п’ять природно-заповідних об’єктів: загально зоологічний заказник загальнодержавного значення  „Руський Орчик”, ландшафтний заказник „Усть - Лип’янка”, ботанічні заказники „Михайлівська балка” та „Дикунова балка”. Особливе значення має дендрарій  держсортмережі , який вважається одним із найцінніших парків Полтавщини.
       На заповідних територіях району налічується 30 видів рідкісних рослин і 51 вид тварин. Районний центр – селище міського типу Машівка. Розміщене на степовій рівнині, яка знижується в напрямку до Дніпра, вздовж залізниці Полтава-Красноград. Відстань до обласного центру м. Полтави – 30км, до залізничного роз’їзду Тагамлик – 1 км. Населення близько 3900чол.
        Селище Машiвка належить до молодих населених пунктiв Полтавщини. Найдавнiшi документальнi данi про селище вiдносяться до 1859 року, мало 68 дворiв та 387 жителiв, входило до Констянтиноградського повiту Полтавської губернiї. З 1863 року - центр волостi. На територiї району розмiщенi п’ятнадцять сiльських рад i одна селищна.
        Після 1930 року Машівський район кілька разів був розформований і переходив від Полтавської до Харківської області і навпаки. Машівчани  пережили і голодомор і сталінські репресії, і жахливу війну 1941-1945 рр.
         Сьогодні в районі – 40 населених пунктів, п’ятнадцять сільських рад.
        Машівський район – переважно аграрний. Тут діють 17 сільгосппідприємств, 39 фермерських господарств. У районі 68тис. га ріллі, яка обробляється. Промисловість представлена підприємствами з видобутку та переробки газу, газового конденсату та нафти. Територією району  проходить газопровід „Союз”, будівництво якого в 1970-ті роки дало поштовх розвитку селища і району. Працює друкарня, Селещинський елеватор, підприємство переробної галузі. У районі працюють близько 400 підприємців.
        У районі діє 16 загальноосвітніх шкіл, 20 дитсадків. Працює центральна районна лікарня , центр первинної медико-санітраної допомоги, який включає в себе 10 дільниць сімейної медицини та 12 ФАПів. Функціонує районний Будинок культури, 14 сільських Будинків культури, 6 клубів, 22 бібліотеки, районна дитяча школа естетичного виховання з трьома філіалами, два народних музеї Машівський районний народний краєзнавчий музей, Дмитрівський народний історичний.
        На територiї району знаходиться 61 пам’ятка iсторiї, у тому числi 35 пам’ятникiв i обелiскiв загиблим воїнам. У селi Огуївка знаходиться могильник Черняхiвської культури 4-5 ст. н. е. Бiля села Сахнiвщина знайдено крем’янi знаряддя перiоду раннього неолiту.
      Видатні уродженці Машівщини: письменник Ю.Д. Будяк
     Уродженцями  району являються Герої Радянського Союзу  Решітник І.Г., Саєнко І.С., Єретик Д.Р., Романенко І.І., Остапенко Й.В., Тікунов Г.Я., Чередник І.Я.

Наверх ↑